Літературні епохи в таблицях

Літературні епохи в таблицях

Назва епохи	Часові межі	Основні ознаки	Представники
Стародавня література (Стародавньої Греції та Риму)	(VIII ст. до н. е. – V ст. н. е.)	Існування системи жанрів, міфологічна тематика, традиціоналізм, прагнення наслідувати взірці, панування віршової форми.	Есхіл, Софокл, Еврипід, Гомер, Езоп, Геродот, Аристотель, Платон, Сократ, Вергілій, Овідій та інші.
Середньовічна література	(IV-XV ст.)	Патріотичні героїчні епоси та героїчні пісні народів світу, неабиякого розквіту набули рицарські романи, лірика провансальських трубадурів та вагантів.	Августин Блаженний, Джефрі Чосер, Джованні Боккаччо*, Данте Аліг’єрі* та інші.
Література епохи Відродження	(XIV-XVI ст.)	Формування літературних мов нації; відродження античної спадщини; виникнення нової свідомості — гуманізму; ідеал людини — усебічно розвинена особистість; у центрі уваги літератури й мистецтва — людина, її внутрішній світ (в античності — людина і її зовнішній світ).	Франческо Петрарка, Франко Саккеті, Лодовіко Аріосто, Нікколо Макіавеллі,Торквато Тассо, Томмазо Кампанелла, Франсуа Рабле, Мішель Монтень, Вільям Шекспір, Мігель де Сервантес та інші.
Література епохи Просвітництва	(др. пол. XVII - XVIII ст.)	Віра у прогрес та всемогутність людського розуму. Просвітителі вірили, що саме за допомогою розуму можна буде досягти абсолютного знання про людину та природу.	Шарль Монтескьє, Вольтер, Дені Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Фрідріх Шиллер, Йоганн ВольфгангаГете,П’єр Огюст Бомарше та інші.
Література ХІХ       ст.( романтизм та реалізм)	ХІХ ст.	Романтичній літературі притаманні мотив самотності, конфлікт між героєм та навколишньою Дійсністю, інтерес до містики, фольклору, простої людини, далеких країн. Важливим елементом реалізму є всебічний неупереджений опис внутрішнього світу героїв.	Романтизм: Джордж Байрон, Мері Шеллі, Генріх Гейне, Стендаль, Ернст Теодор Амадей Гофман, Віктор Гюго, Фенімор Купер; Реалізм: Оноре де Бальзак, Чарльз Діккенс, Лев Толстой.
Література модернізму	(межа ХІХ – перша пол. ХХ ст.).	особлива увага до внутрішнього світу особистості; проголошення самоцінності людини та мистецтва; надання переваги творчій інтуїції; розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ; пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо); прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва.	Анна Ахматова, Гійом Аполлінер, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Ернест Хемінгуей, Джеймс Джойс, Франц Кафка, Томас Манн, Юджин Гладстон О’Ніл, Марсель Пруст, Райнер Марія та інші.
Література   постмодернізму	(др. пол. ХХ ст.)	гіпертекст, коли порядок прочитання диктує не автор, а вибирає сам читач, інтертекстуальність, що характеризується алюзіями на інші твори, а іноді й свідомим запозиченням, відсутність сюжетної розв’язки або наявність кількох альтернативних розв’язок, змішання стилів, іронія, гра і чорний гумор.	Умберто Еко, Крістоф Рансмайр, Милорад Павич, Джон Апдайк, Патрік Зюскінд та інші.

*творчість даних авторів деякі науковці відносять до літератури Відродження.